Перехід до ризико-орієнтованої моделі управління інформаційною безпекою, закріплений у нормативних актах України (зокрема постановах КМУ №373 та №518), неможливий без точного визначення об’єктів захисту. Ідентифікація та класифікація активів – це не просто технічна інвентаризація обладнання, а процес стратегічного визначення цінності інформаційних ресурсів для життєдіяльності організації. Без цього етапу будь-які інвестиції в кіберзахист залишаються фрагментарними та неефективними.

1. Перехід від кількісного до якісного обліку

Традиційний бухгалтерський облік фіксує фізичну наявність техніки, проте він не враховує цінність інформації, що на ній обробляється. З точки зору інформаційної безпеки, активом є не лише сервер чи комп’ютер, а конкретний бізнес-процес, набір даних або інтелектуальна власність.

Головна мета класифікації – виділити найбільш критичні активи організації та сконцентрувати обмежені ресурси на їхньому захисті. Спроба забезпечити однаковий рівень безпеки для всіх систем одночасно призводить до розпорошення бюджету та створення критичних вразливостей у ключових вузлах.

2. Критерії класифікації: оцінка впливу на організацію

Згідно з міжнародними стандартами (ISO/IEC 27001) та кращими практиками NIST, кожен ідентифікований актив має бути оцінений за трьома параметрами, проте в ризико-орієнтованому підході ми оцінюємо не технічну складність, а масштаб наслідків у разі інциденту:

• Доступність: Який максимально допустимий час простою активу (RTO)? Якщо система має відновитися протягом 1–2 годин для продовження діяльності, її пріоритет є критичним.
• Цілісність: Наскільки критичними є фінансові, юридичні або репутаційні збитки в разі несанкціонованої зміни чи підміни даних у цій системі?
• Конфіденційність: Яким є рівень шкоди у разі розголошення інформації з обмеженим доступом або персональних даних?

Таким чином, пріоритетність критеріїв залежить від самого активу. Наприклад, для публічного вебсайту організації найвищий пріоритет матиме Доступність, тоді як для внутрішньої бази даних з персональними даними співробітників – Конфіденційність.

3. Технологічний борг як критичний фактор ризику

У процесі інвентаризації особливу увагу слід приділити активам, термін підтримки яких завершився (End-of-Life). Використання програмного забезпечення та операційних систем, які більше не отримують регулярних оновлень безпеки, є свідомим прийняттям високого рівня ризику. Такі системи автоматично стають «точкою входу» для атак. У професійній моделі управління такі активи потребують негайної модернізації або впровадження компенсаційних заходів контролю, як-от повна ізоляція в окремих сегментах мережі.

4. Алгоритм впровадження процесу ідентифікації

Процес ідентифікації має відбуватися за принципом «від бізнес-цілей до інфраструктури»:

1. Визначення критичних функцій: Опис ключових послуг або процесів, які виконує організація.
2. Виявлення залежностей: Яке програмне забезпечення та обладнання забезпечує виконання цих функцій.
3. Призначення власників активів: Визначення відповідальних осіб, які мають повноваження встановлювати рівень критичності даних (це мають бути керівники напрямів, а не лише ІТ-фахівці).
4. Створення єдиного реєстру: Формування документованого переліку, що включає тип активу, його місцеперебування, рівень критичності та статус технічної підтримки.

Таким чином, ідентифікація та класифікація активів – це не технічна формальність, а фундаментальний управлінський процес. Він перетворює абстрактне поняття “кібербезпека” на конкретну, вимірювану карту бізнес-ризиків.

Саме цей процес дозволяє керівнику приймати обґрунтовані рішення: куди спрямувати обмежений бюджет, які системи потребують негайної уваги, а де ризик можна свідомо прийняти. Це перший, але найважливіший крок від реактивного реагування на інциденти до побудови проактивної, продуманої системи цифрової стійкості організації.